Політичні важковаговики депутатського корпусу міської ради від Опозиційного блоку та Блоку Петра Порошенка «Солідарність» хоча й декларують різні погляди на життя є не такими ж і різними. Оновлена рада демонструє нові прізвища у депутатському корпусі, і відсутність позиції. Хто ці всі люди? Під гарні гасла і бренд партії місто представляють позапартійні особи. З 36 депутатів ради від семи політичних сил 23 – фактично позапартійні.
Колишні регіонали жодним чином не можуть дійти згоди соромно їм за те, що вони колись гордо носили регіоналівські прапори чи ні, тому скромненько зайшли під клоном партії в реінкарновану ПР під назвою Опозиційний блок. Проте, в опозиції виявились і до власної громадської позиції, Опозиційний блок ніби і є, а от депутатів які б мали належність до партії – немає. Опоблок за власною квотою привів у раду 8 депутатів і всі вони позапартійні. Хоча, ще кілька років тому, депутати Головачова та Горошко «гордо носили блакитні стяги» та відкрито декларували причетність до ПР. Що сталось з позицією «опозиції», тим більше, що електорат залишався незмінним – невідомо.
Не менш дивним є і представництво Солідарності, партія має представництво з восьми депутатів, проте, належність до неї задекларував тільки Андрій Коломійцев, інші представники політичної сили залишались позапартійними. Хоча про зміну політичної орієнтації Коломійцева достеменно невідомо, але за інформацією prodereban.com.ua 2012 року саме він негласно очолював виборчий штаб Сергія Кузьменка в Олександрійському районі, коли останній балотувався до Верховної ради від Партії Регіонів. А згодом працював помічником – консультантом Сергія Кузьменка під час його політичного «регіонального» періоду.
Не побажали діяти у межах Статутних положень і депутати від партії Самопоміч, жоден із п’яти обранців не має партійної належності.
Значно кращі позиції у радикальної партії Олега Ляшка, депутати міськради Олександрії не тільки послідовно відстоюють політичні постулати власного лідера, але й чітко заявляють про свою належність до лав «радикалів». Правда і тут окремі персони пройшли політичну міграцію. Сині стяги Партії Регіонів на вила Ляшка змінили Сергій Гриценко та Микола Смакула.
Схожа позиція і в олександрійських «Укропів». Два з трьох народних обранця вільні від партійних зобов’язань.
Володимир Дожджаник від «Сила Людей» спромігся на представницькі мандати в депкорпус у кількості трьох депутатів. Партійна належність кожного депутата чітко задекларована.
Стабільність щодо партійної належності демонструють і представники «Батьківщини». Партія отримала п’ять депутатських мандатів, а кожен обранець має наявний партійний квиток, чим чесно демонструють власним виборцям, що солідарні не тільки з Юлією Тимошенко, але й з позицією партії та з тими виборцями які довірили представляти їх інтереси в раді саме Батьківщині.
Звісно, норми Закону не забороняють представляти інтереси громади і позапартійним особам, проте, ми обирали депутатів за партійним принципом. І якщо про опозиційний блок в принципі все зрозуміло, то небажання представників Самопомочі та Солідарності отримати членство в партії насторожує. Особисто у мене таке враження, що кожен позапартійний депутат завжди готовий вчасно поміняти політичну «шапку» , а ми це вже проходили.
Існує й поняття груп впливу у раді, тоді принцип невходження депутатів у лави партій більш зрозумілий. Депутатські списки формувались не так під партію, як під окремих «ватажків» суспільної думки міста.
Опозиційний Блок під Степана Цапюка, звідси і засилля бюджетників у списку, ними не тільки легко керувати, та не переживати, що у разі незручних голосувать хтось проявить власну позицію. Очевидна негласна підтримка у раді очільника міста Володимиром Дожджаником. Плюс три голоси забезпечує Сила людей у спільних голосуваннях з Опоблоком. Незважаючи на гарні ініціативи Дожджаника щодо розвитку міста, його важко назвати самостійним.
Сергій Кузьменко стрімко розширив сфери впливу спочатку на Олександрійський район, згодом Олександрію і очолив область. 2012 на нього працювала практично вся електоральна структура Партії регіонів. Немало для його перемоги у парламентських виборах зробив Спепан Цапюк, та стрімке переформатування політичного вектору 2014 року з колишніх соратників перетворило їх фактично на опонентів. Дивно, проте структура штабу Кузьменка 2012 та 2014 років практично нічим не різнилась, змінилась тільки назва партії. Кузьменко обирає для просування власної політичної кар’єри тільки партії президентів, період від Януковича до Порошенка пройшов для нього абсолютно безболісно без особливих електоральних втрат. Щоправда, окрім депутатів від БПП, саме у його підпорядкуванні представники Укропу .
Ще один політичний важковаговик міста Віталій Журавльов, політик має чітко виражену позицію щодо партійної належності. У 2005 отримав членський квиток «Батьківщини» і з того часу політичної належності не змінював, недивлячись на складні часи партії в місті, коли проти неї «дружили» не тільки групи Цапюка та Колтиріна (неформальна група впливу в місті, яка на сьогодні, не має представницького мандату у раді), але й представники Кузьменка. Журавльов входить в бюро обласної організації партії і має досить вагому електоральну підтримку не тільки в Олександрії та районі, але і в Долинському, Петрівському, Устинівському та Новгородківському районах. Фактично у цих районах курує депутатське представництво Батьківщини.
Радикальна партія Олега Ляшка стрімко знайшла свій електорат в Олександрії. Говорити, що партія має авторитетного представника в місті поки зарано. Як на мене, абсолютно випадковий кадровий підбір депутатського корпусу було спрямовано більше на гучні прізвища ніж на якість представницького складу. Хоча головою осередку є Олександр Ходак, активної позиції від нього не видно, складається враження, що депутатський квиток в даному випадку більш необхідний для вирішення питань розвитку бізнесу ніж громади.
Враховуючи політичні реалії Олександрії очевидно, що Цапюк, Кузьменко та Журавльов і надалі матимуть вплив на політичну ситуацію в місті. Тож, у випадку дочасних виборів міської ради переможе той, хто буде більш переконливим.