Проспект. Ще не знесено будинок аптеки з годинником.
Серед перших вулиць міста слід назвати вул. Центральну. Вона тоді дійсно була центральною. Перейменована на честь Т. Шевченка. У війну деякий час називалась Управською. І знову – Шевченка до цього дня. Саме на ній знаходились і перша, і друга будівлі Земської Управи. Перша з них (на розі з Бульварною) була розбита у війну. Там розташовувався педтехнікум і школа. При перетині цієї вулиці Першотравневою (тоді Поштовою) навпроти Земської управи був красивий будинок генерала Буйницького (за спогадами старожилів – перший двоповерховий будинок в Олександрії). До речі, Буйницький — чоловік Надії Лазич, старшої сестри Марії Лазич, з якою мав романтичні стосунки поет А.Фет. До війни тут розташовувалась контора Тресту «Бурвугілля».
Свого часу в місті одночасно було кілька вулиць ім. Шевченка (в мікрорайонах), потім їх перейменували – одну на вул. Малиновського, іншу – на Верболозівську.
Автомобільною спочатку називалася сучасна вул. Героїв Сталінграду. Цю назву залишили.
Вулиця Червоного Козацтва спочатку мала назву Межова і була останньою (межовою) на південній околиці міста. У війну називалася Козацька. І знову змінили на Козацьку.
В сучасному центрі міста змінила свою назву і вул. Червоноармійська. Тепер – Григорія Усика, одного з засновників першого поселення на території сучасної Олександрії. До революції називалася – Абазинською. Можливо, в пам’ять одного з херсонських губернаторів (1871-1874 рр.) Миколи Абази (?). Рід Абаз мав в Олександрійському (і не тільки) повіті значні земельні угіддя. За радянських часів вулиця однією з перших почала забудовуватися трьох, чотирьох і п’яти поверхівками.
Вона перетинала майже по центру площу, де в 1848 році збудовано Успенський собор. Була прямою від самого початку. Один із старожилів міста згадував, що в дитинстві мати кожної неділі просила його глянути, чи вже відкриті двері собору для служби (жили вниз по вулиці).
У книзі «Александрия до Октябрьской революции» Ф.Мержанов писав, що вулицю назвали на честь «богатого и влиятельного гражданина города по фамилии Абаза». І його будинок був саме по цій вулиці на південно-західному перетині з Ярмарковою (Семашко). Дочка Абази вийшла заміж за Судмана і будинок стали називати вже за його прізвищем. І в книзі 1941 р. він названий, як «Медшкола» (бувший Судмана) за №54 . Знаменитий тим, що його господарі кінця 19-го ст. мали папугу, який вмів говорити.
По цій же вулиці за №63 власником будинку вказаний Сокальський, на жаль, без ініціалів. Можливо, саме тут жив Г.Сокальський — лікар і мер міста. А ще в книзі по цьому будинку позначено – «жид» (затерто) і «розбіт». (Вже кілька років перечитую книгу і кожного разу знаходжу щось нове, чи забуте).
Відступ: мені подобається як раніше писали – Абаза – «русский дворянский род молдавского происхождения». Були дійсно внесені в дворянські книги імперії. Абаз було багато – від міністра фінансів Рос. Імперії до музиканта-балалаєчника. Ераст Абаза, наприклад, відомий як автор романсу «Утро туманное» на слова І.Тургенєва.
В Одесі (де багаті олександрійці часто теж мали будинки) зберігся так званий «палац Абаза» по вул. Італійській. Красивий будинок, в якому зараз – музей Західного і Східного мистецтва.
А був і Володимир Миколайович Абаза́ (1873—1931) — військовий діяч, підполковник Армії УНР.
У війну вулиця Червоноармійська перейменовувалася на Верхнє-Базарну.
Вулиця Пархоменка в різні часи називалась Онуфріївською, Леонтовича, Шевченка, Ворошилова. Зараз – Староонуфріївська.
Вулиця Колгоспна у війну перейменовувалась на вул. Кропивницького.
Ярмаркова до війни і після неї називалася на честь наркома М. Семашка. (У Вікіпедії вказано 18 вулиць міст колишнього Союзу, що носили його імя, Олександрії серед них чомусь немає). У війну перейменовувалася на Госпітальну. Зараз повернуто першу назву.
Тюремну вулицю (збудована в 1907 р. тюрма стояла на розі Соборної і Тюремної) за радянських часів «влучно» перейменували на честь Луначарського. Розібрали будівлю тюрми після будівництва адмінкорпусу «Олександріявугілля». На фото нижче — розбір тюрми. Подивіться, які завтовшки стіни!
За книгою 1941 р. у війну перейменовувалася на вул. Вишневецького. Тепер – Софіївська. Мені подобається, бо, мабуть, «на честь» моєї внучки (шуткую).
Вулиця Декабристів у війну теж отримала нову назву – ім. П.Сагайдачного. При теперішньому перейменуванні таку назву має колишня вул. Фрунзе.
Вул. Чапаєва, (Ленінського Комсомолу) перейменована на вул. Михайла Бачинського, нашого земляка, вченого-історика, який трагічно загинув в роки сталінських репресій.