Що буде із Савченко, в які політичні партії впроваджено агентів спецслужб і чи можливе у Києві повторення брюссельської трагедії.
Родоначальник української контррозвідки, двічі заступник голови СБУ, голова Спілки офіцерів України, генерал-лейтенант Олександр Скіпальський уважно спостерігає за діяльністю своїх колег. Одні їх дії він жорстко критикує, інші схвалює, а про якісь взагалі вважає за краще мовчати.
Скіпальський завжди в курсі подій, які відбуваються у найзакритіших державних структурах, що дозволяє йому бути незамінним експертом в питаннях держбезпеки і оборони, хоча не про все він має право говорити. Здебільшого саме тому кожну відповідь він добре продумує, ретельно підбираючи слова.
У бесіді з UA1 Скіпальський повідав, про що він раніше ніколи не розповідав у своїх інтерв’ю (і чому), про ймовірність появи майора Мельниченка №2, а також про «бариг» у великій політиці, про яких йому відомо абсолютно все.
Армію довго і планомірно розвалювали через побоювання, що військові можуть скинути владу, яка скомпрометувала себе.
Після обвинувального вироку ім’я Надії Савченко не сходить зі сторінок газет, і не лише в Україні. Зараз з’явилися версії, що пояснюють безуспішні спроби української сторони її звільнити. Зокрема – жорстка критика Генштабу і всього армійського керівництва, яку дозволяла собі льотчиця, а також не надто сильне бажання бачити її в Україні у статусі нардепа. Причина справді в цьому?
Ці версії мають право на існування, проте я більш схильний вірити неофіційній інформації – за звільнення Савченко росіяни хотіли відкриття коридору в Крим.
Крім того, Путіну не так просто її звільнити. Це означає визнати, що все було сфальсифіковано, тенденційно, необ’єктивно. І що він отримає натомість? В Україні немає адекватного ресурсу для обміну Савченко, а її звільнення – це іміджеві втрати для нього.
Практично безпосередньо з моменту захоплення Савченко нею займалися російські спецслужби. Невже наша контррозвідка не могла вирішити питання її звільнення на початковому етапі – на основі особистих домовленостей, грошей, зрештою?
Ні, не могла. В Україні ніколи не велася робота щодо зацікавлення грошима працівників російської прокуратури, ФСБ, Служби зовнішньої розвідки. Це завжди викликало страх і незручності. Нікому навіть на думку не спадало, що це може знадобитися.
Зате всередині країни агентура завжди працювала чітко. Не секрет, що була практика впровадження інформаторів у радикальні політичні рухи, такі як «Свобода», «Правий сектор». Власне, вони й склали потім основу добровольчого руху. Скажіть, нинішні масові арешти серед добровольців – це результати діяльності впроваджених спецагентів?
Ситуація ось у чому. Армію довго і планомірно розвалювали через побоювання, що військові можуть скинути владу, яка скомпрометувала себе. Військовим аж до сьогодні говорили: політика – не ваша справа. Однак це брехня, бо навіть ведення війни є особливим методом політики.
Путін нам залишив три-чотири місяці до виникнення громадянського конфлікту, який перетвориться на суспільний вибух і змете всю країну.
Через це Збройні сили очолювали люди, які тримали військових у покорі й одночасно розвалювали армію. Офіцерів-патріотів «вибивали» з часів Кучми, і в армії не сформувалася природна готовність до захисту країни.
І раптом війна, важкий переломний момент. Армію розвалено, керівництво країни розгублене й перелякане – що продемонструвала опублікована доповідь РНБО. Але у народу спрацював інстинкт самозбереження – почали формуватися добровольчі загони, волонтерський рух. І якщо подивитися сьогодні на те, що зробив народ, постає питання – а що зробила влада?
Нічого, щоб викрити провал під Дебальцевим, під Іловайськом. Не розслідувала, як міг якийсь підполковник запасу Стрєлков, який грався в ігри, обдурити всіх наших начальників та провести колону на марші понад 60 км до Донецька. І те, що наші льотчики хотіли бомбити цю колону, але їм не дозволили.
Хтось має відповісти. А хто це може запитати? Тільки народ, ті добровольчі сили, які об’єдналися. Тому було прийнято рішення скомпрометувати й розділити їх. І тут співпали позиції таємних намірів Росії та наших очільників, які перелякалися і дали відповідну команду спецслужбам. Вони краще відпустять реального сепаратиста – начальника вінницької поліції, а посадять пацана, який віз у кишені десять патронів.
Частина агентури, про яку ви говорите, яка була впроваджена раніше, спрацювала на розкол добровольчого руху та його компрометацію. Це принцип «розділяй і володарюй».
І дуже добре, що, наприклад, Дмитро Ярош це зрозумів, вчасно відгородившись від частини своїх послідовників.
А сьогодні збереглася практика впровадження інформаторів у нові політичні проекти, які лиш зароджуються? Приміром, того ж Яроша чи Саакашвілі?
Хочеш не хочеш, а знання оперативної обстановки вимагає таких дій, і не слід цього боятися. Мене особисто не лякає слово «агентура». Я знаю, що це потужна зброя, якщо її правильно використовувати, і якщо агентура патріотично налаштована.
Боятися слід того, що люди, які нею керують, переймаються не безпекою держави, а тим, як прислужитися руйнівникам цієї держави.
Частина агентури, яка була впроваджена раніше, спрацювала на розкол добровольчого руху та його компрометацію.
Я ніколи раніше цього не говорив, але сьогодні роблю це, тому що Україна знаходиться в дуже небезпечному становищі. Путін нам залишив три-чотири місяці до виникнення громадянського конфлікту, який перетвориться на суспільний вибух і змете всю країну.
Тому потрібно називати речі своїми іменами, а народ має бути готовий до того, що цю владу доведеться змінювати. Шляхом проведення демократичних виборів, народних зборів. Без перезавантаження, без тотальної зміни кадрового складу нинішніх керівників, які прийшли і сіли на старі схеми, ситуація в країні не зміниться.
Головна особливість нинішнього політичного процесу – це постійні нічні наради, таємні домовленості, закриті зустрічі. Але періодично інформація про них спливає – поки на рівні міністрів, їх заступників. Як ви вважаєте, чи можлива поява майора Мельниченка №2, який «зіллє» вже не середню ланку, а перших осіб держави?
Та вже давно пора б. Але чи можливо це сьогодні – я не знаю. Особисто мені така інформація ні до чого – я й без того знаю, хто такий президент Порошенко, хто такий Ложкін. Я знаю Яценюка з часів Чернівців – під чиїм патронатом (в тому числі й силових керівників) він затверджувався, хто його проштовхував у банківській системі.
Не так важливо отримати інформацію – важливо, щоб люди, які їх вибирали, зрозуміли: не можна довіряти владу авантюристам і пройдисвітам.
А що стосується таємних зустрічей, то це почерк не державних діячів, а бариг. У таких інтригах зароджувалося становлення первинного капіталу: де вступити в змову, де ціни підняти, де скупити ваучери. І, на жаль, цей почерк перенесли на систему управління державою, а це зовсім інша категорія. Це не призведе до стабільності та перемоги. Вони самі себе знищать.
Ви були противником публікації стенограми засідання РНБО з приводу захоплення Криму. Однак з ініціативи деяких нардепів вона потрапила у відкритий доступ. Хто був у цьому зацікавлений – росіяни чи українські політики?
Думаю, з огляду на насиченість російською агентурою наших верхніх ешелонів влади, у Росії вже давно була копія цього документа, так що навряд чи це цікавило росіян.
А ось можливості спецслужб інших країн це, безумовно, розширило. Аналізуючи кожне слово, поведінку, вони отримали реальне уявлення про потенціал нашої влади.
Ця публікація – чергове перенесення прийомів ведення бізнесу на прийоми державного управління. Зробили це виключно для боротьби з конкурентами.
Але боротися з конкурентами в бізнесі – це одне, а боротися з опонентами у розбудові держави – зовсім інше. Вийшло, як з унтерпришибєєвською вдовою – самі себе висікли.
Понад 20% присутності іноземного капіталу в ключових сферах промисловості – це вже небезпечно.
Сергій Пашинський (глава парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони – ред.) ніколи б не прийняв цього рішення самостійно – у нього не вистачило б потенціалу на озвучування такої інформації. А якби навіть і спробував, то система контррозвідувальних заходів держави повинна була виявити це й унеможливити.
За великим рахунком пан Грицак (Василь Грицак, голова СБУ – ред.) повинен завести кримінальну справу на Пашинського або в процесі розслідування вийти на тих, хто реально санкціонував це.
А реально видно, що таке рішення схвалив Олександр Турчинов, який теж не мав на це повного права, оскільки це не лише його сфери стосувалося, але й інших, де він не є експертом. Значить, потрібно брати вище… Але маємо те, що маємо. Це показує рівень мислення і зрілості наших очільників.
Ви згадали про насиченість країни російською агентурою. Зараз дуже багато чинів українських спецслужб не можуть пояснити свого добробуту. Це результат корупції, «кришування» схем чи плоди співпраці з розвідками інших країн?
Важливий і добре законспірований агент може отримувати прибуток від іноземної спецслужби. Але цінність агента в його конспіративності. Тому навіть якщо спецслужби платять, вони не дозволяють використовувати з розмахом отримані гроші.
Лише два-три відсотки із загальної кількості тих, про кого ви говорите, можуть отримувати плату від іноземних спецслужб та розвідцентрів. Решта – це результат ерозії совісті, коли тотально вся правоохоронна система пронизана злочинцями в погонах. І небезпека в тому, що вони вразливі.
От уявіть: ви – начальник митниці й домовляєтеся зі своїми іноземними колегами про врегулювання якихось проблем. Іноземні спецслужби тут же підставлять «колегу», який дозволить вам втягнутися саме настільки, аби ви підписали все, що запропонують. Так відбувалося у нас, особливо останні кілька років на Донбасі.
І ніхто не досліджував, скільки фур зі зброєю під виглядом контрабандного товару завозилося раніше за перевіреним маршрутом в Україні, коли прикордонники і митники брали під козирок, як у нас було заведено. Ось де небезпека, ось чому ми зараз у такому становищі.
Наш оборонний комплекс зараз намагається будь-якими способами, будь-якими обхідними шляхами озброювати ворога, який з нами воює.
І боротися немає можливості, тому що пішла кругова порука, а іноземні спецслужби, як маріонетками керують окремими нашими капітанами і майорами, а не тільки генералами.
З огляду на такий стан речей як сприймати те, що топ-менеджмент українських держкомпаній часто повністю складається з громадян РФ? Наприклад, як у стратегічно важливому «Укргазвидобуванні»?
Це питання абсолютного нереагування з боку президента як головнокомандувача і керівника системи безпеки, Турчинова як голови РНБО, голови СБУ. Причини різні: непрофесіоналізм, небажання щось змінювати, загальні зв’язки з Росією – все в комплексі.
У цивілізованих державах, які турбуються за свою безпеку, є пороги допустимості. Якщо є понад 20% присутності іноземного капіталу в ключових сферах промисловості, це вже вважається небезпечним.
А ми віддали все. Навіть оборонний комплекс зараз намагається будь-якими способами, будь-якими обхідними шляхами – через Білорусь або ще якось, але озброювати ворога, який з нами воює.
Війна йде не лише на сході – в СБУ постійно говорять про спроби терактів на мирних територіях, яким вдалося запобігти. Як ви вважаєте, в умиротвореному і далекому від боїв Києві можлива реалізація сценарію терактів, що сталися в Парижі, Брюсселі?
Я б не проводив аналогію. Сита, добросерда Європа поводилася так, що сама собі підклала міну. Спецслужби не реагували на потенційні загрози. Свою роль зіграла й відмінність світоглядів: благодушному європейцю важко зрозуміти й розібратися у позиції мусульман.
Якщо європейські спецслужби вийдуть на слід тих, хто диригував терактами і в Парижі, і в Брюсселі, це може допомогти Україні.
У нас ситуація інша – ми другий рік ведемо війну. Водночас ми не перебуваємо в конфлікті з мусульманським світом настільки, щоб він нам посилав терористів. А Росія поки не наважується проводити такі тотальні теракти на нашій території.
Крім того, нас виручає розуміння психології того, хто це може робити. Це допомагає виявляти закладки зброї та боєприпасів російських диверсантів.
Теракти в Європі, найімовірніше, послаблять увагу європейців до українського питання. Про нас забудуть остаточно?
Безумовно, своя сорочка ближче до тіла. Понад те, зараз будуть спроби хоч якось прив’язати до цієї трагедії Україну, поширювати серед європейців думку, що поки не було протистояння в Україні, то й у Європі все було спокійно.
На певний час теракти відвернуть увагу від України, і постає питання, кому це вигідно. Але якщо європейські спецслужби вийдуть на слід не лише виконавців, а й тих, хто диригував терактами і в Парижі, і в Брюсселі, то це навпаки, може допомогти Україні.