Як єгипетські курорти живуть без російських туристів

На дорогах Синайського півострова в Єгипті зустрічаємо часті блокпости. Військові перевіряють документи. Основні туристичні місця – під їхньою охороною. Після катастрофи з російським літаком у жовтні 2015-го і терактів на Синаї посилили заходи безпеки. Досі проводять антитерористичну операцію.

У готелі на курорті Шарм-ель-Шейх відсотків 70 туристів – українці. Є італійці та араби.

Щодня з Києва прибуває близько восьми рейсів. Щонайменше по одному з українських міст-мільйонників. Після авіакатастрофи свого борту влада РФ заборонила польоти в Єгипет. На початку року відновили прямі рейси в столицю Каїр. Звідти добиратися до курортів довго й не­зручно. Дехто з росіян літає через Астану й Київ.

Цікавлюся в персоналу готелю, як виживають без гостей із РФ.

– Після аварії літака в нас був траур, – розповідає англійською Мухаммед. Він працює на рецепції, розуміє російську. Носить дешеві чорні туфлі й підробку швейцарського годинника «Ролекс» на лівій руці. – Але замість них приїхали туристи з Європи. Вони не витрачають стільки, як росіяни. Зате ми маємо спокійну голову.

З росіянами була купа проблем. Особ­ливо – на їхні національні свята. Пили багато алкоголю, а потім влаштовували розборки. Ми не можемо поліцію викликати на нашого туриста. Втихомирювали самі, як могли.

Раніше не розумів різницю між росіянином і українцем: обоє білі, говорять однією мовою. Тепер розрізняю: українці не скандалять і за все дякують. А росіяни платять 400–500 доларів, а поводяться так, наче 5 тисяч виклали.

– Конечно, многие местные торговцы жалеют, что больше не могут зарабатывать легких денег. Многие за последние два года закрылись. Но это те, кто мыслил критерием «получить побольше сегодня». Те, кто писал стратегии, работают по сей дней, – розказує 45-річна брюнетка Юлія. Спілкуємося в магазині натуральної косметики.

Юлія працює ревізором у єгипетській компанії з випуску органічної косметики. У Шарм-ель-Шейх приїхала на кілька днів у відрядження. В Єгипті живе вісім років.

– Мне поначалу здесь говорили, что украинцы и европейцы – жадные. Объясняла, что мы не жадные, а рациональные. Украинец или европеец купит вещь, если будет понимать ее реальную стоимость, – продовжує. – Даже если завтра сюда приедет российский турист, это будет уже другой турист. Он не станет покупать какую-то вазу за 50 долларов, когда реально она стоит 20. Как ни крути – их кошельки сильно исхудали.

Позаторік Юлія допомагала посольству РФ, коли в росіян на відпочинку виникали страхові медичні випадки.

– Последний случай был вопиющим, – збирає чорне волосся у хвостик. У магазині душно, хоча надворі прохолодний вітер. – Приехала в Шарм бригада механизаторов из Челябинска. Купили средство для поднятия потенции. Оно эффективное, но пить его можно не больше двух чайных ложек в день. А они по бутылке выпили. Через час у них началась жуткая диарея. Персонал отеля в шоке. Диарея – это не кашель. Трое в туалете, пятеро – в очереди.

Питаю, чи планує Юлія повертатись в Україну, в рідну Полтаву.

– Конечно! Здесь ужасно некомфортно. Летом до 60 градусов жары. Больше всего грущу за снегом. Не видела его четыре года.

Во-вторых, египтяне меня напрягают. У них нет никакого стратегического мышления. На днях была в нашем посольстве в Каире. Пришел местный мужчина за справкой, что он восемь лет учился в Украине и еще пять лет там работал. Ему говорят заплатить пошлину в 20 долларов, а он переспрашивает: «А можно дешевле?» Ну, вы скажите, это рынок, что ли? Это «а можно дешевле» тут сплошь и рядом.

Жены сидят дома. Рожают только. Семьи содержат мужья. В глубинке даже 7-летние мальчики работают с братьями. Что он заработает, дол­лар в день? И что из этого ребенка будет дальше?

А чего стоит женское обрезание?! А бывает, родилась девочка – взяли и закопали в пустыне.

Уеду отсюда. Но пару лет еще поработаю. Надеюсь, за это время в Украине все наладится и ей будут нужны квалифицированные биохимики.

– Как же я мечтаю жениться на украинке, – каже низькорослий і повнуватий Атум.

Йому під 40 років. Знайомимось у магазині, коли купую фініковий мед.

Кажу, що українки не такі слухняні, як арабки, можуть заробляти більше за чоловіка, вимагають рівноправ’я.

– Я был бы счастлив, если бы жена работала. Ваши – красавицы, и деньги зарабатывают, и за собой следят, и детей симпатичных рожают.

– С каждым годом в Шарме все больше украинок остается, – розповідає Людмила з Харкова.

Ходжу до неї на масаж у готелі. Людмила приїхала на заробітки. Розлучена, має двох дорослих синів.

– Наши ведутся на комплименты арабов, – продовжує. – Да, они умеют ухаживать, говорят красивые слова, дарят дорогие подарки. Но, если родишь ребенка в Египте, никогда в жизни не сможешь его отсюда забрать. Дети в основном остаются с отцом. А родители из египтян плохие. Да, они тискают этих детей. Но как-то безответственно к ним относятся. Как-то раз я 2-летнюю девочку из бассейна достала, потому что родители на завтраке были. Отпустили ее с 5-летним братом погулять.

– Тот, кто купил иконку, может написать записку за здравие или за упокой, – каже гід нашій групі туристів перед сходженням на гору Мойсея. – Завтра же монахи помолятся за них прямо в монастыре.

Гід заводить у церковну лавку монастиря Святої Катерини. Найдешевші іконки тут по $10. Як подарунок до образка можна взяти срібний перстень. Продавець божиться, що ікони – ручної роботи, написані оливковою олією. Туристи беруть по дві-три – на подарунки.

Хвилин 20 блукаю лавкою. Нічого купувати не збираюся.

– Если у тебя нет денег, могу одолжить. Отдашь в отеле, – тихо пропонує гід.

Відмовляюся.

– Экскурсия стоит 30 долларов, а я уже успела потратить 120, – говорить білява Олена з Казахстану – у шортах і футболці.

Опівночі температура опускається до +10. Олена купує в бедуїнів вовняну накидку. Через півгодини сходження на гору в неї піднімається тиск.

– Если бы знала, никогда в жизни бы сюда не поехала, – говорить, ледве переставляючи ноги. – В Астане – степь, я в жизни в горы не ходила.

За чверть години Олена бере в оренду верблюда. Майже до вершини гори їде верхи. Це коштує $15.

– И что у вас в Украине происходит? Как вам живется при этой власти, которая переворот совершила? – ледь посміхається казах Юрій.

Високий, у спортивному костюмі. Гріємось у бедуїнській кав’ярні майже на вершині гори Мойсея – 2285 м над рівнем моря. Періщить дощ зі снігом. Для єгиптян це рідкісне явище. Ніхто з туристів не має на собі нічого теплішого за джинси і спортивний светр. У цей час в травні біля моря +35 градусів.

Окрім п’ятьох українців, тут ще групи з Великої Британії, США, Італії, Казахстану. Пригощаю їх бутербродами з ковбасою, які дали з собою в готелі. У бедуїна купуємо гарячий чай каркаде по $1. Напій огидний, але добре зігріває. Дехто бере по $2.

– А вы довольны президентом Назарбаевым, который у власти почти 27 лет? – запитую.

– Нет, конечно! Кто же его у нас любит? Что он для страны сделал? – відповідає Юрій. – Заводов нет, продуктов своих – тоже. Даже молоко у белорусов покупаем. Нефть только. Вот построили ЭКСПО (присвячена енергії майбутнього міжнародна спеціалізована виставка пройшла в столиці Астані минулого літа. На її проведення з бюджету виділили $2,1 млрд. – Країна). Кучу денег вгрохали. Говорили, будем зарабатывать. И что? Стоит мертвым грузом. А сколько украли при строительстве! После кризиса с нефтью и санкций из-за вашей войны наш тенге вниз катится.

Год назад, когда была в Казахстане, мне показалось, что Назарбаева все уважают. Даже проспект его именем назвали. Отец нации.

– У нас все именем Назарбаева на­звано. И проспект, и аэропорт, и черт знает что. Все – Назарбаев. Только за что его уважать-то? Выборов нет, митинги запрещены. Как только какие-то события намечаются, сразу на «Телеграмм» приходят сообщения, что будут жесткие зачистки, аресты. Конечно, если на улице у проходящего спросите, нравится ли ему Назарбаев, кто ж вам правду скажет? Даже между собой это не обсуждаем. Открыто могу только за границей говорить, потому что знаю: меня здесь никто не слышит.

Чего Украина действительно добилась за последние четыре года – так это свободы слова. За это я вас уважаю. Уверен, что не только казахи, но даже россияне вам завидуют, – каже Юрій.

5:00. До сходу Сонця залишається хвилин 10. Виходимо надвір. Дощ посилився. Господар кав’ярні пропонує в оренду вовняні ковдри по $3 за одну. Відмовляємося, бо задорого. Через кілька хвилин на вулиці повертаємося по ковдри. Сторгуватися дешевше не вдається. Замотані в смердючі, але теплі пледи піднімаємось на гору.

5:15, розвидняється. Через дощ і густий туман сонця не видно.

– Нічого, дощ зі снігом у Єгипті теж треба побачити, – сміємось.

За день до вильоту з новин дізнаюсЯ, що в аеропорту Шарм-ель-Шейха застряли понад 300 українських туристів. Причина: брак літаків. На травневі свята оператори продали більше турів, ніж могли перевезти до Єгипту і забрати назад.